Франак Вячорка, головний радник Світлани Тихановської, в інтерв’ю Oлені Солодовнікової для Ukrainian.Media поділився своїм баченням білоруської революції, ролі Росії у збереженні режиму Лукашенка та перспектив демократичних змін.
За словами Вячорки, п'ять років тому був момент національного пробудження, коли понад півтора мільйона білорусів вийшли на вулиці, вірячи, що разом здатні скинути диктатуру. Революція не завершена — вона заморожена через жорстокі репресії та війну Росії проти України, але настрої спротиву зберігаються.
“Диктатура Лукашенка була на межі краху у 2020-му, якби не Путін. Нам потрібен ще один удар, і момент настане”.
Вячорка підкреслює: майбутнє Білорусі тісно пов’язане з результатом війни в Україні. Перемога України та ослаблення Росії створять шанс для білорусів. Усередині країни вже є чиновники та силовики, які не підтримують Лукашенка і можуть стати союзниками опозиції.
На питання про причини тривалої влади Лукашенка, Вячорка відповів: режим поєднав технології контролю, цензуру, пропаганду і вміння балансувати між Москвою та Заходом, отримуючи вигоди від обох сторін. Велику роль відіграла і непослідовність Заходу у тиску на диктатора.
Порівнюючи події 2020-го з українськими Майданами, він зауважив, що Білорусь не мала ні зброї, ні розвинених демократичних інституцій, які існували в Україні. Протести були мирними, щоб зберегти моральну перевагу. Водночас багато колишніх протестувальників згодом вирушили воювати за Україну у полку Калиновського.
Переломним моментом стала осінь, коли Путін надав Лукашенку гроші, ресурси, медійну підтримку і пообіцяв військову допомогу. Це злякало людей та дало режиму час для посилення репресій.
Сьогодні опозиція в екзилі діє обережно: у країні навіть участь у символічному голосуванні може коштувати свободи.
Вячорка визнає, що суспільство несе відповідальність за прихід Лукашенка до влади у 1994 році та руйнування демократичних інституцій, але наголошує на різниці між білорусами та росіянами.
Говорячи про несподіване звільнення опозиційного блогера Сергія Тихановського, Вячорка зазначив, що той не став брати паузу, бо п’ять років чекав цього моменту, готувався і прагнув повернутися до публічного життя.