Європа більше не чекає зерна: як нові квоти змінюють життя українських аграріїв
Вибір читачів
«Це не катастрофа. Але й не подарунок», — каже Павло Коваль, генеральний директор Української аграрної конфедерації. — «Це політична угода, а не економічне рішення».
До 2022 року Україна могла постачати до ЄС до мільйона тонн пшениці. Без квот, обсяг виріс у п’ять разів. Тепер — знову ліміт.
Оцінка втрат для України — мільярд євро на рік.
Цифра велика, але вона складається з маленьких історій: умовний фермер із Черкащини, який не може продати кукурудзу в Гданськ; або кооператив із Сум, що не знає, куди подіти цукровий буряк; невелике підприємство з Хмельниччини, яке більше не має доступу до європейських переробників.
«Ми втратимо по ключових позиціях. І першими це відчують ті, хто найменше захищений»
Українське село не моноліт. Тут поруч працюють і агрохолдинги, і фермери, які самі ремонтують техніку на подвір’ї. Саме ці малі і середні виробники найбільше покладались на безмитний доступ до ЄС, часто діючи через трейдерів або напряму — без запасів, з мінімальними інструментами захисту.Тепер їм доведеться змінювати не лише маршрути, а й саму логіку роботи. Виживуть ті, хто зуміє домовитись, кому вдасться зібратися в кооператив, знайти партнера, побудувати нові відносини з логістами, оформити документи за новими стандартами.
Європа більше не єдиний орієнтир. Все частіше в аграрних дискусіях звучать слова «Африка», «Індія», «Південна Корея». Але за цими назвами — тисячі кілометрів, інша валюта, незнайомі правила, інша логістика.
Це шлях не для всіх. Пройти його зможе лише той, у кого є витримка, фінансова подушка і — головне — досвід. А більшість українських аграріїв досі торгували з тими, хто поруч.
Не зерном єдиним
Попри песимізм навколо основних експортних позицій, угода відкриває вікно можливостей. Кисломолочна продукція, соки, деякі види переробленої їжі — у новому режимі отримали повну лібералізацію. Це шанс для тих, хто інвестував у глибшу переробку, хто не боїться працювати зі стандартами ЄС, хто не возить мішки — а продає бренди. Такі виробники сьогодні не просто адаптуються — вони можуть наростити обсяги.
«Це не компенсує втрат по зерну, але це напрямок, у якому варто рухатись»
Цукор не створює дефіциту в ЄС. Але він є фундаментом для української внутрішньої переробки. Через очікування обмежень аграрії скоротили площі посівів буряку. Заводи працюють не на повну. Проблема не в тому, що ми не продамо. Проблема в тому, що втрачається цілісна структура виробництва, де буряки вирощують одні, переробляють — інші, і всі залежать одне від одного.
«Ми могли б згладити дефіцит у Південній Європі, але двері закриті — не з економічних, а з політичних причин»
Хто насправді конкурує?
Пшениця стала політичним символом.
Угорщина, Польща, Румунія — країни, де через логістику українське зерно осіло всередині, — вимагали обмежень. Брюссель погодився. Це рішення більше про вибори, ніж про ринки. Адже Франція, головний виробник пшениці в ЄС, працює в іншому сегменті — продовольчому. Україна ж постачає фураж.
«Ми не перетинаємося напряму. Але логіка політики — не завжди логіка торгівлі»
Отже, рішення ЄС — вже факт. Воно не остаточне, але воно вже діє.
Українським аграріям потрібен новий підхід: гнучкий, диверсифікований, орієнтований на цінність, а не на обсяг. Нам доведеться змінювати не лише географію, а й структуру мислення.
«Старі моделі більше не працюють. Але це шанс створити нову», — підсумовує Павло Коваль.
