«Вони крадуть нашу історію». Як повернути колекції, які росія поцупила з українських музеїв?

Гібридна крадіжка, що замаскована під допомогу, — фірмовий почерк  окупантів. Під виглядом «евакуації» Росія вивозить з тимчасово окупованих територій України музейні колекції. З початку повномасштабної війни розграбовано понад 40 музеїв. Картини, ікони, археологічні й етнографічні артефакти з'являються в російських експозиціях без жодної згадки про їхнє українське походження. 

Україна реагує: оцифровує фонди, фіксує втрати, консультується з міжнародними експертами. Але прискорена «легалізація» викраденого, що проводять росіяни, ускладнює повернення і потребує не лише рішень міжнародних судів, а й скоординованої культурної дипломатії. 

Яким чином доправити незаконно привласнені артефакти на батьківщину? І як у цьому може допомогти досвід німців та італійців? Читайте — в розслідуванні Ukrainian.Media.

«Зазвичай, я виходжу на роботу о сьомій ранку, так безпечніше, менше шансів, що  раптово потрапили під приціл дрона-вбивці, який полює за перехожими», — розповідає про свій  розклад Ігор Русол, заступник директору Херсонського художнього музею. Фактично, він єдиний співробітник, крім кількох охоронців, який залишився доглядати за музеєм після деокупації міста.  Старовинна будівля знаходиться в лічених кілометрах від Дніпра, на іншому березі — російські війська, що продовжують гатити з артелерії та запускати дрони, начинені вибухівкою. Музей оточено залізним парканом, всередині —  просторі зали з колонами і сміття замість предметів мистецтва.

«Ще перед вторгненням у нас розпочався капітальний ремонт, тому такий безлад, — пояснює Русол. — А ота дірка у даху, це вже від потрапляння російського снаряду. Саме через ремонт, коли  росіяни влаштували бліцкріг, всі наші експонати вже були зібрані та спаковані у сховищі». У темряві, підсвічуючи шлях ліхтариком, ми прямуємо до підземного приміщення, де за броньованими дверима розташовані стелажі з решітками. Зараз на них висять тільки таблички з назвами та авторами картин. Куди ж зникли більше 10000 картин серед яких роботи Миколи Пимоненка(можуть коштувати від $70 000), Івана Айвазовського(оцінюються від $250 000), портрет Пітера Лелі «Дама з собачкою»(ціна до $1 мільйона).

«Коли тільки дізналась про крадіжку, я кричала: дайте мені зброю, я всім колаборантам-зрадникам простілю ноги! Вони забрали сенс мого життя. Мої діти дорікали, що музей для мене був улюбленою дитиною. І що зараз? Якщо порівнювати мистецтво з людиною, наші колекції опинись у полоні», — не стримує емоцій Аліна Доценко, директорка Херсонського обласного музею, де вона працює більше сорока років. Доценко згадує: щоб захистити музей від зазіхань окупаційної влади, була змушена розробити власний план культурної оборони.

«Я вигадала таку версію, що все вивезла до початку ремонтних робіт. Куди? Ну хай у мене питають. Співробітники не знають. Ніби музейні фонди порожні. Завдяки цій брехні ми тримались п'ять місяців. Але були зрадники. Одного дня мені подзвонили і попросили зробити виставку до так званого «Дня Перемоги». Я кажу: "Немає що виставляти на показ, я все вивезла, у нас ремонт. Але мені відповіли: "Не бреши, тьотка! Я знаю, що все в музеї. Нам доповіли". Я кажу: "А як ти зі мною розмовляєш, морда окупаційна?" — " Так ти не будеш з нами товаришувати? Завтра зранку в комендатурі будемо тебе навчати поважати нову владу!"»

Одразу після цих погроз Доценко довелось таємно виїжджати з міста, а росіяни  за вказівкою працівників-колаборантів організували примусову релокацію колекції Херсонського художнього музею. За згадками очевидців, будівлю оточили озброєні автоматники у цивільному одязі. Експонати завантажили спочатку у фури без номерів, накриті брезентом, а потім — у жовті шкільні автобуси. Цей процес тривав кілька днів, його вдалось зафільмувати на відео. Жителі міста, ризикуючи власним життям, їздили навколо будівлі і потайки знімали процес злочину.

Куди ж доправили експонати? Трейлери з херсонськими цінностями зафіксували у Криму, розвантажували їх в сімферопольському музеї «Тавриди». Звідси так само вдалось отримати фотодокази злочину, завдяки допомозі небайдужих громадян. 

З Маріупольським краєзнавчим музеєм, що зберігав понад 50 тисяч предметів — від скіфської бронзи до ікон XIX століття  — ситуація заплутніша. У 2022 році після захоплення міста будівлю музею було частково зруйновано прямим влучанням артилерії. Значна частина фондосховищ була пошкоджена, дах провалився, вікна і частини фасаду зруйновані. Окупаційна адміністрація надалі не проводила реставрацій, а залишки фондів були пограбовані.

Як намагались врятувати експонати українські посадовці?

"На жаль, музей не був готовий до евакуації, бо ми не мали інструкцій, не мали ресурсів, не було куди вивозити експонати — все сталося надто швидко," — вважає Олександр Гора, виконувач обов'язків директора Маріупольського краєзнавчого музею — "Музейна система просто не встигла відреагувати. Заздалегідь ми не готувалися, адже не мали права цього робити без наказу з боку Міністерства культури України.

«Не існувало механізму, щоб зробити превентивну евакуацію. Крім того, технічно було нереально  вивезти всі карини, на це потрібен час та великий бюджет. Особисто я пропонував Маріуполю підписати наказ про організацію виставки в іншому місті, це могло допомогти транспортувати найбільш цінні експонати»,  —  коментує звинувачення на свій бік тодішній міністр культури Олександр Ткаченко.

Ткаченко згадує, як пропонував у Верховній Раді України законодавчо визнати культурну спадщину елементом національної безпеки. За задумом, мали б існувати спеціальні поліцейські загони, які б охороняли культурні об'єкти. Саме правоохоронці були б забов’язані підготувати план на випадок екстрених дій.

«Я не буду описувати, яким чином реагували колеги депутати з правоохоронних комітетів на цю про пропозицію, вони просто відверто сміялись. В них культура і поліція не поєднувались в голові, Який елемент національної безпеки? Це не знаходило практично жодного відгуку». 

В результаті, не маючи нічого, крім моральної підтримки, працівники музеїв самостійно приймали рішення на місцях, як рятувати музеї.

«Нам надіслали листи з обласного управління культури, що ми маємо забезпечити зберігання експозицій. Як саме — там не зазначили. Мені було б цікаво почитати, як це можна було зробити? Тим не менш, у нас була жорстка перепалка зі співробтнецею музею Капустніковою. В результаті вона пообіцяла всю колекцію перенести у підвал», — згадує Діана Трима, директорка департаменту відновлення та культурної реінтеграції деокупованих територій.

Але своєю обіцянку Наталія Капустнікова не виконала, і значну частину полотен евакуювала… до власного будинку.

«Згодом, я бачила сюжет, де Капустнікова приводить роспропагандистів додому, і буквально з шафи дістає роботи відомих художників, які вона врятувала від пожежі. А потім урочисто передала до Донецька та Ростова».

‍

Серед викраденого з музею особливо цінні твори Архипа Куїнджі, зокрема "Кримський пейзаж" та "Червоний захід" — оціночна вартість кожної з робіт може перевищувати 1 млн доларів США. Роботи Айвазовського —"Місячна ніч на морі" оцінюються у 500–800 тисяч доларів. Ікона Богородиці Одигітрії XVII століття має музейну вартість понад 200 тисяч доларів.

Пошуки окремих артробіт

У 2023–2025 роках зафіксовано кілька повідомлень про появу зображень картин, схожих на вкрадені з маріупольського музею, на нелегальних dark web-платформах та форумах, що спеціалізуються на торгівлі мистецтвом невстановленого походження. Аналітики ArtLoss Register передали до Інтерполу знімки робіт, які з великою ймовірністю є викраденими, серед них — фрагменти робіт Куїнджі, а також кілька ікон із характерним пошкодженням та рамами, що повністю збігаються з музейними фото.

«В закритих чатах я бачив, як ділки пропонували пейзаж з Херсонського музею, але я не певний, що він справжній, скоріше за все — підробка, — розмірковує впливовий український галерист Юрій Комєльков. Хоча навіть якщо це оригінал, то хто з притомних приватних колекціонерів захоче його придбати? Продати без документів таку роботу буде важко.  Навіть якщо новий власник повісить плотно у себе вдома, його дуже швидко сфотографують друзі, воно вирине у соцмрежах, його ідентифікують, буде великий скандал. Кому це потрібно?» 

Однак виявляється, що знайти окремі викрадені роботи, що потрапили  до рук «приватних поціновувачів мистецтва» — цілком можливо.

Марія Задорожна, фахівчиня у сфері охорони культурної спадщини, одна з ініціаторок проєкту HeMo.Це — неурядова ініціатива, яка, зокрема, збирає цифрові сліди про втрати, займається інвентаризацією та оцифровкою музейних даних, готує базу для юридичного переслідування винних у знищенні культурних цінностей. Команда складається з 20 людей, а також співпрацює з істориками та археологами.

«Ми переводимо інвентарні музейні книги у таблиці для майбутніх запитів до Інтерполу, — розповідає Задорожна. — Безумовно, зібрану інформацію потрібно відкривати всім охочим, але обережно. Бо є ризик, що деякі речі зникнуть навіть з чорного ринку через те, що продавці злякаються».

Задорожна розповідає, що її знайомі дослідники побачили амфору, що ймовірно вкрадена з Маріупольського музею, на українському маркет-плейсі OLX. В об’яві зазначається, що археологічна знахідка немає пошкоджень, перебувала на затонулому кораблі і дотується 5-6 віком нашої ери. Повідомлення розміщено на платформі  у квітні 2022 року, через місяць після окупації Маріуполя. Зараз об’ява не активна. Але нам вдалось відновити данні та телефон відправника. Нажаль, номер виявився неактивним.

Ми спробували розшукати на популярних електронних маркетах інші схожі товари. Продавці пропонують старовинні амфори за ціною близько тисячі доларів. На запитання про походження краму відповідають, що отримали їх в подарунок від друзів або повідомляють, що пропозиція вже не актуальна.

Україна не є унікальним прикладом у нелегальному продажу археологічних знахідок. З такою ж проблемою відносно недавно стикнулись на Близькому Сході  — під час військових конфліктів там масово розкрадали  музеї та продавали старожитності неофіційно.

«На Близькому Сході ці товари до Європи та Америки здебільшого транспортували турецькі мафіозні угрупування. Коли в Іраку та Сирії відбувались масові мародерства цінностей, ми опублікували червоні списки з прикладами дуже типових археологічних та антикварних об'єктів. Працівники митниці не є фахівцями у мистецтві, і мають на щось спиратись, щоб принаймні розпізнати підозрілу річ. Важливо, щоб і українські бази з пограбованими цінностями з’явились на кордонах. Це більше стосується предметів із дорогоцінних металів. У випадку України мова йде про прикраси, скіфське золото, та ікони», — вважає професор Герман Парцінґер, президент Фонду культурної спадщини Пруссії

Всесвітній тіньовий арт-ринок за підрахунками ЮНЕСКО становить до двох мільярдів доларів на рік. Як не загрузнути у такій кількості нелегальних арттоварів, коли шукаєш вкрадені національні скарби?

Новітня програма S.W.O.A.D.S. ("Stolen Works Of Art Detection System") — це розробка командування італійських карабінерів, яка дозволяє сканувати Інтернет, соціальні мережі, онлайн-аукціони та даркнет у пошуках зображень та описів викрадених творів мистецтва. Її алгоритми навчено на основі понад 1,3 мільйона об'єктів із національного архіву Італії.

Програма має потенціал міжнародного застосування й наразі обговорюється з партнерами з країн ЄС, а також з представниками України. У зв’язку з повномасштабною війною в Україні та ризиком нелегального вивезення культурних цінностей, S.W.O.A.D.S. розглядається як один із інструментів моніторингу потенційно викрадених українських артефактів, що можуть з'явитися на чорному ринку Європи.

Паоло Бефера, командир оперативного відділу карабінерів з охорони культурної спадщини, з гордістю демонструє. роботу програми у дії. На великому моніторі з'являється розмилений  чорно-білий фрагмент картини з зображенням янгола. За декілька секунд штучний інтелект складає з цьго шматку пазлу ціле полотно, на якому ньому намальований Ісус, а янгол — лише маленька деталь у його ніг.

Бефера проводить нас кількома поверхами штаб-квартири «кульурних карабінерів». Один ярусів відведено для навчання нових фахівців. Тут зібрані зразки картин-підробок: найчастіше копіюють Пікассо та Ворхола, адже вони за життя часто створювали кілька версій власних робіт, тому легше видати фейк за оригінал. Окрема скринька з підробленими-штампами-підписами.

«А це справжній Караваджо, — посміхається Бефера, вказуючи на величезний малюнок за біблійним сюжетом. — Цю картину вкрали в церкві, на жаль, в Італії такі випадки непоодинокі. Традиційно коштовні ікони або роботи на релігійну тематику знаходяться у храмах, де її не охороняють».

Команда Carabinieri per la Tutela del Patrimonio Culturale створена у 1969 році. Це перша у світі спеціалізована поліцейська структура, яка займається виключно захистом культурних цінностей. Вона підпорядковується Міністерству культури Італії та входить до складу спеціалізованих підрозділів Армії карабінерів. Є окремий відділ  «Блакитні шоломи», яки діє під час стихійних лих, землетрусів, повеней, пожеж та війни.

«Ми не вдаємось у подробиці, яке покарання отримують ті, хто краде мистецькі твори, це не наша відповідальність. Головне, що наші експонати знову знаходяться вдома. Це важливо знаходити експонати, незалежно від того, скільки вони коштують. Крадуть не музейні коштовності, а нашу історію», — пояснює Паоло Бефера.

За понад 55 років діяльності підрозділ повернув італійцям понад 3 мільйони викрадених творів мистецтва та археологічних артефактів .

Замість відповіді на питання, скільки італійських культурних цінностей вдалось знайти останнім часом, Паоло Бефера вказує на сотні пакунків в окремій прозорій кімнаті свого офісу. «Це все з Америки!»

Які успіхи українців у пошуках артефактів?

Два роки тому з США до України повернули стародавні предмети — мечі-акінаки скіфської культури VI-V ст. до н.е, крем’яну шліфовану сокиру датовану III тисячоліттям до н.е.  та половецькі шаблі часів давньоруської держави. Американські митники затримали ці речі у бандеролі, яку відправили з росії. У описі вмісту пакунку було вказано — сільськогосподарські інструменти. Звісно, це не зовсім відповідало дійсності, і привернуло увагу прикордонників, які не були обізнані на мистецтві. Речі віддавали урочисто, в присутності міністрів.

Як наближають велике повернення?

Василь Яцинин раніше працював зі справами, що стосувались вбивств та згвалтувань, але рік тому очолив новостворений відділ Офісу Генерального прокурора України, що займається злочинами, які пов'язані з крадіжками культурних цінностей в умовах війни.  

Яцинин просить свого помічника продемонструвати результати роботи. Той дістає з шафи товсту папку з матеріалами, завізованими прокуратурою, та зразками карток.

Відділ налічує лише 6 співробітників, яким вдалось задокументувати 4000 артефактів українською мовою та 400 – англійською. Вартість десяти найдорожчих викрадених експонатів оцінюють у 7о мільйонів гривень. Англомовні картки передають до Інтерполу.

«Готувати картки англійською для Інтерполу досить складно, - пояснює Яцинин, - У них свої вимоги до оформлення, світлини вкрадених робіт мають бути доброї якості, а ми їх часто не маємо, адже попередньо бази часто описували лише текстом. Наші картки Інтерпол прийняв, але ще не запустив процеси з їх залученням до їх системи. Зворотної відповіді поки не маємо, у них досить важка бюрократія, і кількість того, що ми задокументуємо і ще передамо стане для них викликом».

В цей час росіяни теж не відпочивають, а вносять українські цінності до власної федеральної бази. Для чого вони старанно створюють альтернативну реальність?

«Звісно, вони будуть видавати це як аргументи для міжнародної спільноти і перевертати все до гори дригом, мовляв, це українці вкрали у них культурні цінності, а не навпаки. У них власна логіка – якщо художник радянський, то значить – російський; якщо розкопки проводив радянський археолог – все, що він знайшов автоматично – російська власність.  Не виключаю, що в росії будуть відкриті кримінальні справи проти українських музейників та слідчих, щоб спробувати дискредитувати їх на міжнародному рівні. Тому наша задача - максимально більше оприлюднити інформацію про викрадене. Це буде перешкодою і фактором протистояння тим загрозам, які можуть далі виникнути з поширенням і переміщенням викраденого музейного фонду України», — підсумовує Яцинин.

Схоже, що поширення вже почалось, але поки що лише в Центральній Азії. У квітні 2025 року в Державному музеї історії Узбекистану в Ташкенті відкрилась виставка «Спадщина Причорномор’я», організована за участі Міністерства культури РФ та Державного Ермітажу. Серед експонатів були копії та, ймовірно, оригінали скіфського золота, які за формами, вагою і деталями оздоблення збігаються з колекцією, викраденою з Мелітопольського краєзнавчого музею. Жодних згадок про Україну у супровідних текстах виставки не було. Офіційний сайт музею повідомив лише, що «експонати надано російськими регіональними партнерами з півдня РФ». Україна звернулась до ЮНЕСКО з проханням розслідувати ситуацію.

Випадки експонування картин, що вірогідно були вкрадені росіянами з українських музеїв, також відбулись у Туреччині, Арабських Еміратах та Китаї.

Крім того, російський музейний спрут  продовжує свою діяльність і у Європі.

«Діяльність російських музеїв закордоном дуже тісно скеровує Служба зовнішньої розвідки та її директор товариш Наришкін особисто. Тому будь-яка діяльність російського музею закордоном фактично це частина операції, яку проводила їх розвідка. Треба, щоб закордонні колеги це розуміли»,  — попереджає Олексій Копитько, військовий аналітик та співзасновник Українського центру розвитку музейної справи.

Намагаючись легімітизувати крадіжку в очах світу, російська федерація маніпулює Гаагською конвенцією. Справа в тому, що в міжнародному праві є поняття ефективного контролю над окупованою територією. Тобто, якщо країна захопила місто,  вона відповідає за збереження його культурних цінностей. Росіяни обґрунтувують свою крадіжку, що це - спосіб захистити музейні цінності. Але тут випливає відверта маніпуляція. Насправді Росія не підписала другий протокол Гаазької конвенції, а саме він стосується посиленого захисту культурних цінностей. Це означає, що Росія юридично уникає посилених зобов'язань і відповідальності за пограбування культурних об'єктів.

«Для того, щоб захистити, необов'язково це робити предмети російською власністю офіційно. А саме це активно впроваджують росіяни, вносячи наші предмети мистецтва до своїх каталогів. Якщо б вони справді хотіли зберегти колекції, то могли б передати їх на зберігання до третіх нейтральних країн на час війни. Зрозуміло, що на це вони не підуть», — каже Тарас Смеків, заступник начальника департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту Офісу Генерального прокурора України.

А що ж самі росіяни? Нам вдалось поспілкуватись телефоном з Андрієм Мальгіним, директором музею «Тавриди». Саме туди незаконно фурами транспортували експонати з Херсонського художнього музею. Мальгін впевнений і спокійний, злочинцем себе не вважає. Скоріше навпаки.

«Так, у нас знаходиться вся колекція. Ми не є власниками, не претендуємо жодною мірою на володіння цими предметами. Ці предмети лише зберігаємо, і нам не просто це робити Ми повернемо їх до Херсонського Художнього музею, коли дозволить ситуація. Тобто після закінчення бойових дій, бажано взагалі всіх, не тільки на окремих теріторіях».

На питання, хто саме змусив кримський музей «рятувати» цінності з Херсону, Мальгін апелює до документу, який підписало керівництво музею. Мова йде про Наталю Десятову, яка взяла на себе повноваження директорки  під час окупації. В Україні вона вже отримала вирок за колабораційну діяльність – 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна. В США на неї наклали санкції. Втім, чи зможуть росіяни використувати її підпис, як доказ у судах?

Ніби бажаючи забезпечити собі додаткове алібі, у 2023 році Мальгін підписав ще один договір про зберігання артефактів, але вже з головою так званим Міністерством культури Херсонської області, яке контролюють росіяни. Загарбники вправно створюють клони українських міністерств. Крім того, вони зареєстрували дублікат Херсонського Художнього музею у Сімферополі. Для чого ? Справа не лише у пропагандистському ефекті та бажанні заплутати та замилити очі. Вірогідно, що саме  до новостроенного російського музею-клону Мальгін і повертатиме експонати.

Директор кримського музею вже прокачав скіли у питаннях юридичної казуїстики – він вже мав судовий процес, щодо повернення поцупленного з музейних скарбниць. Але висновків не зробив.

.«Ми упродовж десяти років мали суперечку з Нідердландами, з'ясовували, що таке право оперативного управління, хто є власником. Так нічого і не з'ясували», — вважає Андрій Мальгін.

Насправді, з'ясували. У 2013–2014 роках археологічні артефакти з п’яти українських музеїв (одного в Києві та чотирьох у Криму) були представлені на виставці «Крим: золото і таємниці Чорного моря» в музеї Алларда Пірсона в Амстердамі. Колекція включала понад 560 експонатів, зокрема скіфські прикраси, церемоніальні шоломи, мечі та інші коштовності.

Після незаконної анексії Криму Росією у 2014 році виник спір щодо того, кому мають бути повернуті ці артефакти — Україні чи кримським музеям, які опинилися під контролем РФ.  У черівні 2023 Верховний суд Нідерландів остаточно постановив передати артефакти Україні, підкресливши її право на захист культурної спадщини. Наразі колекція зберігається в Національному музеї історії України в Києві

Отже шанси побачити експонати, вкрадені в Херсоні, Маріуполі та Мелітополі в українських виставкових просторах є. Повернення за допомогою європейських країн, де можуть експонуватися вкрадені витвори мистецтва, — довгий, але зрозумілий шлях. Хоча пошуки та суди можуть тривати і десятиліттями, як це відбувалось у Німеччині після Другої Світової війни.

Виконавчий директор німецького фонду Lost Art-Datenbank Гілберт Люпфер вважає, що українська «мистецька крадіжка» — унікальний випадок для Європи, і такого зухвальства тут не бачили вісімдесят років. Професор Люпфер знає про що говорить. Його фонд збирає публічну «Базу даних втраченого мистецтва». У ньому документуються культурні цінності, які були конфісковані  або викрадені у власників у період з 1933 до 1945 роки нацистами або більшовиками. Відомо, що наприкінці війни  створювали радянських трофейні комісії, які займались переміщенням німецьких культурних цінностей, які вивозилися як «здобич» для компенсації збитків та втрат. Іноді ці предмети повертають українці.

«Якось до посольства Німеччини в Києві звернувся антиквар з Києва і сказав, що у нього є невеличка гравюра початку 19-го століття, яка належить Дрездену , і він хотів би хотів її віддати. Він приніс малюнок до німецького посольства, Українська влада була не в захваті від цього. Вони викликали антиквара у поліцію з претензією, що він не міг щось повертати, не повідомивши про їх. І лише через три роки український посол приїхав до Дрездена і повернув малюнок», — згадує професор Гілберт Люпфер.

«База даних втраченого мистецтва» — інструмент як для нащадків колишніх власників, так і для музеїв, щоб повернути витвори мистецтва законним власникам. Будь-який користувач може безкоштовно шукати так картини, скульптури, книги та інші предмети мистецтва. Установи та приватні особи можуть публікувати оголошення про розшук втрачених предметів або повідомляти про знайдені. Але зазвичай добровільно артроботи не повертають.

«Буває так, що ми знаходимо німецьку картину на аукціоні, але у неї вже кілька разів змінився власник, і єдиний варіант — викупити у нього цю роботу. Ми платимо за кошти меценатів. Крім того,  десять відсотків у разі викупу втрачених цінностей компенсує уряд», — пояснює професор Гілберт Люпфер.

«Ви вірите в добру волю щодо повернення наших творів мистецтв росіянами? — питаємо ми прокурора Василя Яцинина. Той відповідає:«Я вірю в закон і в його силу».  Яцинин каже, що його відомство планує звернутись до Міжнародного кримінального суду. Але той розслідує тільки на масштабні злочини, тому варто зібрати якнайбільше доказів причетності РФ до до навмисного викрадення музейних експонатів.

Однак чи не втратить Україна дорогоцінний час, займаючись документуванням кожного окремого полотна та древньої монети?

Поспілкуватись з українським юристом, який займається документуванням злочинів геноциду, Віталієм Титичем вкрай важко. Він  — військовослужбовець, знаходиться у зоні бойових дій, тому зв'язок постійно зникає. Крім того, виникають термінові завдання по службі. Титич вказує, що Офіс Генерального прокурора України кваліфікує масові викрадення  з музеїв як звичайні кримінальні злочини — наприклад, незаконне поводження з археологічними об'єктами. Або помилково розглядає ці злочини як побутові, тоді як розслідування має бути інтегрованим у загальний великий кейс злочину геноциду. Тоді ці епізоди максимально швидко будуть розглянуті в МКС.

«Масові напади на культурну спадщину, викрадення облікової документації, переслідування музейників і стирання культурного простору — це не побічні наслідки війни, а прямі ознаки геноцидіального наміру. Вони мають фіксуватися як складові злочину геноциду відповідно до практики МКС», — наголошує Віталій Титич, голова правління Товариства Лемкіна.

З тим, що треба наголошувати саме на геноциді згоден і колишній міністр культури Олександр Ткаченко. Але пропонує використовувати інший інструмент впливу – санкції.

«Це чудовий механізм. Є санкції проти агресії Росії, їхніх медіа. За аналогією мають бути накладені окремі санкції з приводу крадіжок рухомого майна музеїв. На мій погляд, варто запустити окремий трек стосовно санкцій, пов'язаних з геноцидом проти культури України».

Незважаючи на публічні крадіжки, росія залишається членом Міжнародної ради музеїв (ICOM). У травні 2025 року французька громадська організація ініціювала петицію з вимогою позбавити рф членства в ICOM через систематичне привласнення українських культурних артефактів . Однак ICOM не прийняла рішення про виключення, але лише засудила навмисне знищення української культурної спадщини.

Дійсно, Україна щодня стикається з тим, що на територіях, де тривають бойові дії, продовжують знищувати і розграбовувати інші музеї. І зарадити цьому нікому. У Збройних Силах України наприкінці 2024 року створено спеціалізований підрозділ, що має терміново діяти в таких ситуаціях, але поки що він існує тільки на папері.

Олена Солодовнікова, Юлія Валова

‍

Ця стаття була підготовлена за підтримки Європейського фонду журналістики (Journalismfund Europe).

‍